Чому «Буревісник» – це міф: Ядерний шантаж – останній козир Путіна для виходу з війни на вигідних умовах

З неофіційних ядерних держав, до яких належать Ізраїль, Індія, Пакистан та Північна Корея, ДВЗЯВ підписав лише Ізраїль, хоча теж його не ратифікував. Інші три країни договір навіть не підписували. Тим не менш, крім самого факту дотримання договору всіма країнами, що його підписали, у Відні існує Організація договору про всеосяжну заборону ядерних випробувань (ОДВЗЯІ), яка координує роботу глобальної мережі моніторингових сейсмічних і радіонуклідних станцій, що стежать за тим , чи хтось проводить реальні ядерні випробування. І 32 таких станції з кількох сотень по всьому світу знаходяться на території Росії. З усього цього випливає, що відкликання Росією своєї ратифікації ДВЗЯВ не означає, що вона автоматично отримує можливість відновити ядерні випробування (останнє ядерне випробування було проведено ще в СРСР 1990 року) , незважаючи на яструбину позицію деяких російських експертів та пропагандистів. Поки зберігається російський підпис під ДВЗЯВ, Москва не може відновити випробування без негативних зовнішньополітичних наслідків для себе, які перекриють будь-який бажаний ефект від гіпотетичного поновлення.

Справжня мета Росії – покращення переговорних позицій

Однак проблема в тому, що відкликання російської ратифікації ДВЗЯВ разом із призупиненням участі Росії в Договорі про скорочення наступальних озброєнь ( ДСНО ) у лютому 2023 року побічно, але свідомо торпедує наріжний Договір про нерозповсюдження ядерної зброї ( ДНЯЗ ). Тут варто згадати про статтю VI, одну з ключових у ДНЯЗ

«Кожен учасник цього договору зобов’язується в дусі доброї волі вести переговори про ефективні заходи щодо припинення гонки ядерних озброєнь у найближчому майбутньому та ядерному роззброєнні, а також про договір про загальне і повне роззброєння під суворим і ефективним міжнародним контролем». Простіше кажучи, дії Росії  лише посилюють тривалу кризу ДНЯЗ, що почалася у 2014 році з анексії Криму. Проте мета цих дій зрозуміла: покращення за будь-яку ціну російських переговорних позицій у рамках не так війни проти України, як конфронтації із Заходом в цілому. Це пояснюється тим, що Кремль маніакально заперечує Україну самостійним міжнародним суб’єктом. І тут відгук ратифікації ДВЗЯВ треба розглядати в комплексі з іншими діями.

По-перше, це російські наступальні зусилля на полі бою, які анонсував навіть російський постпред при ООН Василь Небензя. По-друге, це чергові нагадування про міжконтинентальну балістичну ракету «Сармат», що не пройшла цикл випробувань, і ілюзорну крилату ракету «Буревісник». По-третє, це антиізраїльський характер російської політики, що погано приховується , на Близькому Сході.

Крім того, не варто нехтувати і ненульовою ймовірністю причетності Росії до аварії на газопроводі Фінляндія – Естонія та пошкодження підводного кабелю зв’язку Швеція – Естонія. Причому за останній рік це вже третя спроба Кремля поліпшити свої «торговельні» позиції. Так, у вересні-жовтні 2022 року ядерний шантаж (у тому числі сюжет про «брудну бомбу», що розкручувався пропагандою) поєднувався з мобілізацією і, ймовірно, з диверсією на трьох гілках «Північних потоків», а в лютому-березні 2023 року призупинення російського у ДСНО поєднувалася зі спробою наступу в районі Вугледару. Москва робить ставку на те, що питання ядерного нерозповсюдження та роззброєння та уникнення прямого зіткнення з Росією набагато важливіше для Сполучених Штатів та їхніх союзників по НАТО, ніж територіальна цілісність України. Решта має бути або додатковим важелем, або розмінною монетою. Причому декларовану готовність США до діалогу з ядерних озброєнь окремо від решти питань вона розглядає як підтвердження правильності своєї точки зору та запрошення до нарощування тиску. На додаток Москва сьогодні вже намагається налякати Захід своїмневідворотним зближенням з КНР (щоправда останній візит Володимира Путіна туди так і не дав якихось зримих результатів), КНДР та Ірану. При цьому вона нагадує про те, що готова постачати до Німеччини газ по гілці «Північного потоку 2», що залишилася.

Виторговування перепочинку, який дозволить зберегти обличчя

Росія вже рік намагається отримати перепочинок на кілька років для зализування ран та часткового відновлення військової сили. Йдеться саме про перепочинок, оскільки російська влада за 20 місяців війни багаторазово підтверджувала свою прихильність до споконвічної мети війни, а саме — знищення незалежної держави та культури України. Однак Росія не готова до перепочинку на будь-яких умовах: російська влада намагається перечекати, перетерпіти та пересидіти Україну та Захід, щоб її дії виявилися прийнятними у внутрішньополітичному полі. Справа в тому, що війна не тільки завела Москву у військовий, економічний і зовнішньополітичний глухий кут, а й виявилася небезпечною внутрішньополітичними потрясіннями. Найбільший ризик тут — поява так званої «партії вкраденої перемоги» у тому випадку, якщо доведеться визнати військову поразку або навіть якщо умови шуканого перепочинку будуть схожі на поразку. Тверде ядро такої «партії» можуть становити сотні тисяч ветеранів, що повернулися, і члени їхніх сімей. Крім того, перед Кремлем стоїть проблема того, як зберегти кістяк сухопутної армії, з якої звільниться більшість нинішніх мобілізованих та солдатів-контрактників, а також чимала частина офіцерів та молодших командирів.

Саме тому перемир’я на будь-яких умовах Кремль не влаштовує, і він щосили намагається нав’язати свої умови. Ці умови днями сформулював колишній канцлер Німеччини Герхард Шрьодер.

1. Відмова України від планів вступити до НАТО (на думку Шредера, Київ «у будь-якому разі» не зможе виконати умови приєднання до альянсу).
2. «Український парламент скасував двомовність. Це потрібно змінити».
3. Донбас: застосування схеми за прикладом Південного Тироля (провінція на півночі Італії з переважно німецькомовним населенням).
4. Гарантії безпеки Україні, у тому числі від Ради безпеки ООН та Німеччини.
5. "Крим - це більше, ніж просто регіон для Росії, це частина її історії".

Крім того, Росія в умовах перепочинку хотіла б вийти на тривалий переговорний процес щодо ядерних озброєнь та стратегічної стабільності, щоб не животіти у позиції світового ізгоя. А майбутнє призупиненого Договору СНО, який закінчиться у 2026 році, і ДВЗЯВ, який втратив російську ратифікацію, вже може вважатися достатньою відправною точкою для таких переговорів, причому створеної руками Москви.

Чому «Буревісник» – це міф

На завершення варто зауважити, що ілюзорна крилата ракета «Буревісник», що періодично згадується, теж служить у цьому широкому і похмурому політичному контексті важелем. Москва демонструватиме переговорну завзятість і імітуватиме важке рішення, щоб виміняти відмову від цієї неможливої ракети на щось більше вартісне. Проблема лише у тому, що які б "витоки" не з’являлися у західних і російських ЗМІ і які б "джерела у розвідувальних колах"  не спілкувалися з журналістами провідних видань, втіленню «Буревісника» заважає шкільний підручник з фізики. Звісно, на папері можливо розрахувати реактор, який видаватиме достатню теплову потужність за рахунок енергії розподілу декількох десятків кілограмів високозбагаченого урану, щоб нагрівати повітряний потік і створювати тягу для польоту ракети. Але високозбагаченому урану, реактору в цілому та обладнанню самої ракети потрібні захист, система управління реактором і ракетою, система генерації електроенергії для бортового обладнання та система охолодження хоча б у вигляді масивного радіатора, тому що потоку повітря, що набігає, може бути недостатньо для цього. Все це забирає масу такого реактора в діапазон десятків тонн з відповідними габаритами. Ну, і готувати такий реактор до роботи мають десятки людей, як мінімум, із вищою інженерною освітою.